Ні жалю, ні любові, ні суму...

Якщо владою бог внеземною
Нас відправить до раю колись,
Я подумаю, що ж із собою
Візьму я. Господь cкаже: молись!

Не сумну я до раю братиму,
Щоб покірно за мною пішла,
Я земну у раю кохатиму,
Що зі мною життя прожила -

Й не добру, не вірну, не лагідну,
І не ту, що піде до кінця,
Але ту, з якою страждатиму,
Без якої життя - не життя...

І до раю таких відчайдушних
Дуже рідко з собою ведуть,
Тому праведників простодушних
Заздріcть тиху тут можна почуть.

Може в небо з собою вІдстані
Я візьму, щоб страждати від мук,
І щоб вмитись сльозами чистими,
Пригадавши обійми тих рук.

Небезпеки з собою забрав би,
Щоб чекала вірніше мене.
За очей твоїх ясність віддав би
Все на світі. Ти-серце моє...

Друга взяв би з собою до раю,
щоб було з ким порозважатись,
А ще ворога, щоб не без бою,
Щоби з ким було позмагатись.

Ні жалю, ні любові, ні суму,
Ані крихітного солов'я -
Нічогісінько, навіть краплину
На землі не залишив би я.

І кирпату* (було б допустимо)
На землі я б не полишив,
І усе, що нам зараховано
Аж до раю би прихопив.

І за всі ці земні насолоди,
Здивувавшись і клянучи,
Певен я, з будь-якої нагоди
Бог штовхне мене сміючись.

До землі летітиму радісно,
Не без сміху, не без турбот,
Пам'ятатиму як безжалісно
Поступає з нами Господь.
(за віршем К.Симонова)
*кирпата - смерть
(Жовтень 2010)

Вільний переклад Шекспіра

СОНЕТ 29
Коли ображений на долю і на світ,
Я відчуваю, що самотні сльози
Змивають болісні гіркоти усіх бід,
Але мені не легше - в серці грози.

Я скаржачись, до Бога руки простягав,
Молив місцями з кимось поміняти,
З простим таким, якого б увесь люд кохав,
Який би більше міг за мене знати.

Але в цих думах, клянучи себе нещадно,
Я згадував твій вигляд бездоганний,
І наче птахом в небо неосяжне
душа моя неслася в світ прекрасний.

Любов твоя - це диво. Я б і не молив,
Бо щасливіший я за кровних королів. 


СОНЕТ 34
Ти день ясний мені пропонувала,
Тому і вулицею йшов я без плаща,
І наче вмить темнішати почАло,
І небо зверглося грозою громищА.

А потім як ні в чому не бувало
Промінням світлим намагалася зцілить,
Та краще від цього мені не стало,
Оті страждання вже ніяк не зупинить.

Не радують мене твої печалі,
І каяття не викликає навіть сміх,
Для кривдника немає й трохи жалю,
Та і для скривдженого вже нема утіх.

Спокутала сльозами ти провину.
Я це відчув, наче тримав перлину. 


СОНЕТ 35
Не сумуй про те, що зробила -
Від природи в троянди шипи,
Брудні плями є й на світилах,
В пелюстках теж бувають клопи.

Кожен в світі не без провини,
І я тАкож у тому числі,
Я міняю слова на кпИни,
Виправдовую на цьому тлі

Всі твої підступні образи.
Поступаюсь тобі на суді,
Викликаю в собі відрази,
Бо знаходжусь в глухому куті.

Мені тяжкий злочин вчинила
Й прибічником мене зробила. 


(жовтень 2010)

Лише один

Багатогранний, недозрілий,
покутий і сумний завжди,
ще до життя не схолоднілий,
в полоні думки назавжди.
І щось бентежить, що не знає:
любові краплі чи думки,
чи насолода заважає,
чи на руках стальні замки..

Він йде. Йде до своїх реалій,
по сірій смузі сам-один,
по цій землі не бездоганній
іде ідея разом з ним...
Змарнів, змінився - бігли роки,
нічим його вже не спинить,
ще впевнено давались кроки,
хотів до сутінок успіть...

Щось дивне... Кроки поважчали -
то вітер стрічний у лице.
Свистіли пошепки, шептали
на вухо лагідним слівцем
шалені, дивні вітро-люди.
Солонуватий дикий смак
торкнувся, наче хтось на губи
сльозу пустив, той дивний знак...

І дощ пішов, холодний вітер
посилювався...навмання
ішов він далі, сльози витер.
Пересувався як ягня,
що лячно йшло кріз дикі хащі...
Навколо всі, а він один.
Й дедалі все ставали важчі
ті кроки - бракувало сил...

Упав. Плазуючи потроху
дібрався до старих глибин,
спустився крадькома до льоху
й замучений заснув без сил...
Отямившись сивим і мудрим,
він істину свою відкрив,
й наситившись знанням перлинним,
зіниці вгору закотив...

Щодо...

Хіба це життя у постійній напрузі?
Хіба сподівання не кличуть часом?
Частіше все хочеться бачити друзів,
І бачити кожне, а не загалом.

Так хочеться хмарою плити по небу,
Дивитись на сонце й на місяць ясний,
Дивитись у дзеркало, а не на себе -
Не бачити погляд одвічно сумний.

Поринути в безвість і стерти напругу,
Ховатися тінню крізь зоряних снів,
Покинуть свою непомірную тугу,
Поринуть на верхи до білих птахів.

Летіти, співати та радісно жити,
Незнаючи горя вітрами шуміть,
І смуток часів наче крилами вкрити,
Остання мелодія вічно звучить.
(листопад 2009)

Життємить

Шаленою миттю минає життя,

Відсутність сполук, неприємність буття.

Холодного, теплого хоче душа,

Засмучена птаха летить поспіша,

і кличе мене неприємная мить...

У небо високе, к зіркам заберіть

Всі немічні страхи покуті мої,

Настав час розплати за гріхи свої.

Розбита тривога, розбита печаль,

А я хочу птахом поринути вдаль.

залишити в небі зорі-тривоги,

завершити шлях, закрити дороги,

З'явитися вдало, чи зникнути знов...

Розлучниця - птаха крилата - любов...

(жовтень 2009)