Хіба це життя у постійній напрузі?
Хіба сподівання не кличуть часом?
Частіше все хочеться бачити друзів,
І бачити кожне, а не загалом.
Так хочеться хмарою плити по небу,
Дивитись на сонце й на місяць ясний,
Дивитись у дзеркало, а не на себе -
Не бачити погляд одвічно сумний.
Поринути в безвість і стерти напругу,
Ховатися тінню крізь зоряних снів,
Покинуть свою непомірную тугу,
Поринуть на верхи до білих птахів.
Летіти, співати та радісно жити,
Незнаючи горя вітрами шуміть,
І смуток часів наче крилами вкрити,
Остання мелодія вічно звучить.
(листопад 2009)
Немає коментарів:
Дописати коментар